Відкриття пам’ятника героям

У третій декаді вересня Чернігівщина 74 рік підряд відзначає своє визволення від німецько-фашистських загарбників. Люди схиляють голови в пошані й пам’яті  перед загиблими, згадують сторінки тієї жорстокої війни, адже не повернулися з фронтів багато воїнів-визволителів. Є що розказати  сучасним дітям про ті страшні події, що відбулися і селі Карильському в 1941-1945 роках. Пам’ять жителів села час від часу повертає нас у минуле. Нагадують пам’ятники, передаються перекази в сім’ях.

Братська могила в центрі села, біля школи,  – у ній сплять мертвим сном воїни, що загинули в 41-му при відступі…

Пам’ятник «Скорботна мати» на Стягайлівці, за даними інтернет- видань,  – як свідчення про трьох невідомих загиблих, а за переказами односельців  – там похований льотчик, якого збили у Стягайлівському лісі.

Обеліск біля старого Будинку культури – на ньому прізвища (близько 300-хсот) тих односельців, хто не повернувся з війни.

Старий дуб на Центральному кладовищі – символ похоронених солдатів. Це ще одна із численних історій тих років.

Учні школи 22 вересня пройшли колоною від школи до кладовища з метою вшанувати пам’ять про тих, над ким шумить старий дуб. Історію цього поховання розповідає сільський староста Хоменко Н.І..

  • Мені, як вчителю історії, свого часу довелося розпитувати очевидців тих подій. І про ці події я чула від Черствої Г. та Козел М., яких уже немає в живих. У 1943 році на території сучасної школи, у Будинку культури, розміщався військово-польовий хірургічний госпіталь  № 2406. Лікували поранених,  а кругом йшли тяжкі бої за визволення Коропщини. Тяжкохворих розмістили поряд, у хаті сестерКлейносів. Худі, роздягнені, замотані в бинти, на тілах  – кроваві рани, лежали вони на соломі, що була розкидана по глиняній підлозі. Фронт пішов далі, за ним  – військовий госпіталь. А цих солдатів залишили помирати, бо не знали лікарі, як вилікувати їх. І ніхто не знає їх імен, звідки вони. Везли померлих  на місце вічного спочинку на мажарі, запряженій парою коней,  були вони вкриті рядниною, і поховали їх у братській могилі, посадили дуба над ними, щоб знати й пам’ятати. У повоєнні роки й дотепер розширилося сільське кладовище, а скраю, біля дороги, старий дуб шумить, 74 роки йому, а під ним –  невідомі солдати сплять. Усі роки, працюючи на вибраній посаді голови сільської ради, а тепер старости,  я хотіла поставити пам’ятник, і саме цього року, завдяки сприянню голови Коропської селищної ради Журавля В.І.,  ми стоїмо біля нього. Сторінки історії… Їх варто знати, щоб не повторити в майбутньому.

У глибокій пошані  й задумі стояли діти та дорослі.  Лунали слова Нешти Даші та Яковенка Романапро визволення Чернігівщини, Коропщини та с. Карильського, вірші, що звучали з вуст Кузик Вікторії та Софії, Суббот Жанни. Поклали квіти Ісаєв Владислав та Корфоненко Дмитро. Із букетом осінніх айстр прийшла жителька села Нешта С.П., щоб вшанувати пам’ять  померлих від ран під час ІІ Світової війни.

І не забути, не забути, не забути…

DSC09780
Aperture: 3.1
Camera: DSC-H200
Iso: 80
Copyright: Copyright 2009
Orientation: 1
« of 5 »

Назаренко Л.О., заступник директора з навчально-виховної роботиКарильської ЗОШ І-ІІІ ст.

 

Опубліковано у Без рубрики. Додати до закладок постійне посилання.